Основа Русинії

Перед вами декларація амбіцій русинської нації.

Передслово

Мойов первов пробов пудняти вопрос будучности нашої нації стала трилоґія есею, из котрої ся появила „Суверенніст“. Далшов сяков пробов стала „Нова русиньска декада“, памфлет на тему возможности систематичного розвоя у нашуй ситуації. А текст, котрый читаєте — резултат рефлексії над хыбами обох сих пережых книг, проба тоты хыбы справити.

I.

Перед вами декларація амбіцій русинської нації. Візія за розвуй нашого народа, котра ся цілит так высоко, як нико си перед сим ани не представляв. Макет натулко муцного тай самостуйного націоналного фундамента, же ся даже по нашуй смерти нам будут класти памнятникы. И я хочу, жебы на тых памнятниках писало: „Ися нація — Карпатська Русь, наслідникы цивілізації, котруй уже йде не перва тисяча году. Мы унія Влаху и Руси, границя межи степовов Восточнов и Серидньов Европами, межи пудошвами Татр и Говерлов. Наш наруд не потопит ся у прудкуй ріці історії, бо посіли сьме своє місто як нація межи другых націй.“

Сяка будучность раз ся убстават возможнов лем на словах. Не годні сьме втілити її дух ци порозуміти, як тото досягнути. Не мы вытворюєме будучность, бо тото занятя не діля добрых людий на сюм світі. Русины сьме як не як, фурт заперті у рабську менталность, у котруй ниє ни способа утікнути уд нашої долі, ани хыбы, котру бысьме не вчинили. Трафно мож описати нашоє сучасноє общество так, же байка домінує над реалностьов: історія за нову золоту епоху проґреса так нас задурманила свойима плодами, же даже не розумієме — переход уд вымираня д худобі абсолутно не мінят того, же хоть так, хоть так идеме на свою погыбиль. Мы ся кым май дале, тым май занурюєме у ілузію и не видиме, же попри друбні побіды у признаню и културному убновліньови нашоє общество деґрадує, а причинов тому є неваловшный вести нас дале ци даже оцінити ситуацію проєкт націоналного удроджіня. Послідні тридцять году ото ниякый не читавый проґрес, ай лем выкильтованый потенціал.

Ясноє діло, сякі заявы чинити я без арґументації не буду. Жебы ся лишити сих ілузій днишнього момента, нам треба проаналізовати свої недостаткы, айбо не так ги тото сьме чинили дотипирь. Мусиме вызначати успіх и провал, рунявучи ся на другі европські нації. Хоче ун того ци ньит, русин ся бавит у бавку націй тай справовати ся має удповідно. Ушиткі хыбы и баламуты мавут быти ліквідовані, особенно тоты, котрі начинила типирішня інтеліґенція. А тото пак уже ослободит місто на далші успіхы. Націоналный розвуй буде у максималнуй повноті убясненый тай арґументованый.

Такый порядок дій из народом, котрый фурт хронічно у вшиткум удстават, неминучо приведе ид дуже невтішным высновкам, котрі ся можут даже привидіти токсичныма у своюй прямоті. Най на тоты занепокоїня удповідавут історикы тай пропаґандисты. Мож ся дале захлынати наративом за систему и окружіня, котрі дали нам наш днишньый резултат, айбо я не буду так выслобожовати нас уд удповідалности. Муй намір не описати історію ради самої історії, ай удрефлексовати на її резултатах, жебы будучность мож было даяк поправити. У єден момент, коли близько час діяти, а люде при власти ся удказали уд ушиткых шансу на переміны, выбор дале быти добрым просто пропадат. Мож быти вадь компетентным, авадь некомпетентным — резултаты говорят самі за себе. Позад того, же говорю в основнум за послідні тридцять году нашого розвоя, не называв єм имена, кідь не было на вто критичної потребы. У многых ищи є час ся поміняти, а тыкати перстом у людий, кой доста указати на їхні дії, было бы мало контрпродуктивно діля сиї роботы. Най сам чилядник себе чинит врагом благополучної будучности.

На мою бану, многі наші утискачі ліпше розумівут потребу радикалных перемін ги мы самі. Ходит перестрах за так названоє „політичноє русинство,“ вадь, кідь тото описати май просто, за пробу зоперти тоталноє вымераня русину, котра буде лем наберати темпы уд момента публікації сього текста. Уни ся боят, же мы вступиме у світ націй и перестанеме быти політично неграмотнов меншинов, з котрої мож ся збытковати. Цілі команды удну правоохоронных орґану и служб безпекы сфокусовані на сюм вопросі и дуже за нього переживавут. Я за тото знаву, бо мої книгы забрали з полиць бовту, а д мойим землякам прийшли з допросами. Честовані, котрі себе проголошувут „лідерами“ нашого народа, айбо удмітувут потребу в розвої — я не потребуву вашого дозвола и не прошу ся вашого приятя. Розвуй русинського духа ся зачав, и його не мож зоперти.

II.

Чогом лишив свою посаду в раді Карпаторусинського общества (анґл. Carpatho-Rusyn Society; C-RS) и пушов гет из Карпаторусинського консорція Сіверної Америкы? Удповідь доста проста: мині стало ясно, же ни єдна, ни друга из сих орґанізацій не мала дяку чинити конкритні крокы, жебы забезпечити выживаня русинської ідентичности у діаспорі, и я не муг нич у тум поміняти.

Быв єм активным членом C-RS уд 2020. до 2022. года, у тум числі у комісії тай раді у рузні періоды сього часу; и быв май молодым межи нима из розликов у веце ги двадцять году. Карпаторусинськоє общество ся убстават май великов русинськов орґанізаційов у Сівернуй Америці и має тисячі члену. Я даяк чекав, же муг бым внести ай свою лепту в орґанізацію, котра так читаво помогла удроджіню русинської ідентичности у США. Ися місія ся з тріском провалила и, годно быти, была приречена з самого зачатка, бом дуже недооцінив ситуацію у Сівернуй Америці. Коли я вступив у йсю орґанізацію, уже товгды было ясно, же її май ліпші годы давным-давно пройшли, айбо изудну ми ся дало удкрыти діля себе цілый новый уровінь її стаґнації. На словах цільов орґанізації было указовати тай усокочовати русинську културу — а на ділі уна скорше впозировала ги просто причина посидіти-поспоминати за старі родинні історії и за час, коли діаспора направду ся розвивала. У голові орґанізації была стара ґвардія пуд керовництвом Меріенн Сівак, котра не проявляла ниякої ініціативы, націленої на реалноє зліпшіня ситуації. Комітеты, з котрых ся творит орґанізація, стали абсолутно безпомучні тай безхосинні. Ушиткі уни были читаві розміром, подакотрі из них даже мали булше ги дисятеро людий, у тум числі у друбных сферах тіпа цифрового медіа. Пункты порядка денного ся часто розтяговали на цілі місяці, бо даже май малі дії треба было соглашовати через заповніня форм и прошіня дозволу уд май высокопоставленых особ. Не чудно, же резултативность орґанізації у сись період была комічно низьков.

Хоть исе и норма діля застарівавучої інституції, узятої в плін склеротичнов бірократійов, ото файна ілустрація реалій діаспоры в цілому. Я порозумів, же тото „удроджіня,“ за котроє так часто мож учути, типирь уже практично не має нич общого из тым, што ся посправді чинит. Тото давно уже не идучоє вперед общество, ай лем далекый удголосок кываня, котрым керувут люде, котрых доганяв серидньый вік, кой Жилізна занавіса щи лиш упала. База активізма векшины діаспорных орґанізацій и клубу скорше напоминат испис секцій у домі престарілых ги направду живоє общество. Ниє ани моложавської културы, ани змаганя тоту моложаву припойити д кываню. У тот час, же я быв частьов сих ґруп, люди пуд 30 году было не булше пары стувок, тай то многым из них просто „подарили“ членства (куртый час быв єм зодповідный за членства у C-RS, затом ся быв ознакомив из конкретныма числами). Из тых молодых, котрі такы активно участвовали у двиганю, у ліпшум случаї дисятьох мож направду назвати „інтеліґенційов“. Єдиниці спомежи тых молодых не были скапчані фамилійныма зязками из старшов ґенераційов активісту, ци то прийшли самі позад властного інтереса тай удкрытя діля себе русинського кываня.

Айбо йсе не вшитко. Якраз моя участь у сюй орґанізації припала на період, кой каденція єдної особенно некомпетентної рады ся кунчила, а другої ся зачала. У чолови нового склада рады, частьов котрого ня попросили быти (руно як и їхньых попередникув), став Джон Ріґетті, закладатиль самої орґанізації. Його тоже мож раховати частьов „старої ґвардії,“ котра ся занимала русинськым активізмом ищи до 1990. году, айбо його рада мала ся чинити членами Карпаторусинського консорція Сіверної Америкы. Орґанізація зобрала многым май молодых и май компетентных активісту, и мене закликали ся прикапчати. Меседж быв простым: мали сьме ліквідовати тоту стаґнацію, котра захватила орґанізацію и реално тручати русинську културу у діаспорі. Мож было подумати, же кідьбы была шанса на реформацію, та ийпен исі люде бы ї и тручали. Почасти зато, же другых кандидату практично не было, ушитка рада была выбрата окрем єдного чилядника, котрый забыв учасно подати ся на голосованя.

Ися нововыбрана рада у резултаті вчинила дуже мало діля того, жебы C-RS стало серйознов активістськов орґанізаційов. Хоть поєдны и подали ідиї перечинити систему реґіоналных членств и вытворити моложавськоє крыло, нияку значиму реорґанізацію ни на якуй уровни так и не провели. Вшитко, што ся вчинило нами за першый гуд — пара відий пудлої кваліты, котрі накрутили задовго до того, як исьме пройшли у раду, нечасті семінары на тему ґенеалоґії тай оживліня інтернет-бовта, у котрум исьме продавали майкы тай свічкы. Сесе быв „проґрес“ уд тоталної катастрофы д просто старому положіньови діл из далшов деґрадаційов діаспоры. З того часу орґанізація щи май укріпила чуство респектабелности, не дуже мінявучи сякый модел. На днишньый динь выбрали нового президента — исе уже тритя зміна головы за послідні чотыри годы — и замінили векшину май старых члену правліня. Зачало ся удновліня цирьковної штабквартиры, плус далші нереґуларні стрічі на ґенеалоґічну тематику тай ушелиякі локалні події. Типирь даже є переробленый вебсайт из авторами окремых колонок! Нівроку поворот діля май великої русинської орґанізації у Сівернуй Америці, лем резултат из того — такоє ийпен етнічноє очарованя, ги было сперед тым, просто май енерґічноє.

Такоє наступованя на тоті самі граблі попри мінімізацію май гуршых наслідку мене никус не зачудовало. На тот момент ужем булше года быв моложавськым членом консорція, посяченым у подакотрі його уднушні процесы. Не пущав єм из позору політичну вагу тої ґрупы тай што уна могла значити діля діаспоры в цілум. Тота орґанізація представляє діаспору на Світовум Конґресови уже много году тай чинит ся почти вшиткыма тыма особами у Сівернуй Америці, котрі мавут хоть якыйсь реалный вплыв авадь власть, што чинит їх лідерами діаспоры и так дават їм зязкы удну практично вшиткых другых діаспорных орґанізацій. Павел Роберт Маґочій — її голова, а головы Русинської асоціації (анґл. the Rusin Association), Лемкувської асоціації и другі вплывові активісты тай акадимікы сут фурташныма членами. Кідь у сообществі ся и лишила хоть якась муць, уна была не в руках пензіонеру, котрі ся тігали по лудных комітетськых стрічах и свадах у раді, а туй. Участникы файно, детално знали свіжі новины русинського світа. Часто ся убговорьовали видні персоналії нашых обществ, а щи май — врагы русинського кываня. Мы, молоді радникы, фіґльовали, же трафили у даякоє секретноє общество на подобу ілумінатув! Тото было почасти близко д правді, на штом ся не скарговав, бо фурт и всяде чилядь направлят меншина. Айбо у тот такої час, тото, што уни чинили з інформаційов и вплывом у них на руках мало удповідало туй такуй аурі.

Події сього періода были ийпен такі незначимі ги період мого перебываня у C-RS. Не позеравучи на імпозантный характер дій консорція, стрічі фурт ми напоминали зборы універзитетського факултета. Мусай было ся держати дуже ограничувучых ідеолоґічных директив, такої собі „збирькы правил,“ котра докус не брала на позур реалії русинського общества ци міры, котрі мусай принимати на місті. Опінія векшины комітета была така: жебы перемінити діаспору, треба дале екзистовати у формі дисфункційных структур из мало ліпшым менеджментом и запалом. Што ся тыче проблем у Европі, є фундаментална віра, же Европська унія и її партнеры зроблят ушитку потребну роботу. Може пораз треба бы было даяк малинько помагати-пудтручовати, айбо головный пріоритет — кооперація тай номіналный шаблонный активізм. Як годні сьте уганути, „Наша візия“ была не дуже файно прията. Хоть якоє убговоріня націоналізма як платформы ци самостуйноє введіня русину у політику як ворошної силы нараз ся удмітовало. Тот час, штом быв у орґанізації, охарактеризовав ся пробами тручати тему Мукачовської єпархії у Пудкарпатю, орґанізаційов комунікації за списованя людности у Европі, збираньом імийлу члену українського парламента, убговоріньом европської інтеґрації Україны тай выпуском книжок.

Кідь позерати лем на їхню офіційну юрисдикцію — Сіверну Америку — назріват звіданя: чого уни досягнули, окрем того, же вкололи C-RS щи єдну дозу, обы вно прожило мало довше? Мож бы было туй повісти, же, годно быти, у кулуарах ся штось діяло, а я за тото просто не быв проінформованый, тай же ся вмішала пандемія, айбо де товгды сут резултаты типирь? Окрем Studium-а (події, котра ся реґуларно проводит уже многі-многі годы) вадь новинок, опублікованых Карпаторусинськым научным центром (анґл. Carpatho-Rusyn Research Center), котрі фурт лем звіщавут за славну побіду, не мож найти почти нич значимого, што бы выйшло у Сівернуй Америці уд товгды до днись. Кідь уднушні стрічі штось не демонструвут, и ниє тому ниякых публічных резултату, того просто-на-просто ниє. Подакотрі ся доклали до фінансованя проєкту, такых ги наприклад інтересный журнал „Отцюзнина“ у Пудкарпатю, айбо ийпен як и наказує їхня доктрина, уни роблят лем у културнум векторі.

Нич из того, штом описав, не звучит даяк дуже страшно. Скорше, тото вшитко мож назвати незначимым на практично вшиткых уровнях. Діля мене ийпен исе и є проблемов. Орґанізації, котрім критиковав у сюм тиксті, сут частями ідеолоґічного проєкта, котрый не воліє признати стаґнацію нашого общества и її причины. Исе ґрупа людий, котрі не цінят независиму русинську політичну думку натулко, же уни не годні защитити наші інтересы у май критичный момент. Кідь мы продовжиме у такум дусі дале у Сівернуй Америці, мы вымреме як меншина. Історія діаспоры, котра помогла сформовати долю Русинії по Великуй войні тай вдыхнула нові ідиї и културу в утцюзнину, як перед великыма войнами, так и по тум, як комунізм уже фінално ся розчинив. Ися дідузнина реална даже кідь на днишньый динь лежит мумійов пуд слоями асимілації. Ийпен уна є тов призмов, через котру я позераву на ричі. Авадь мы направду ціниме тото, што значит быти русином, и несеме удповідалность такої дідузнины, як наші галицькі сосіды, котрі ся читаво постарали, жебы ся їх моложава у Америці убставала дале українцями и держала зязок зо свойов утцюзнинов, авадь даєме нашуй утцюзнині просто накониць умерти.

Мене раховали почти стопроцентным кандидатом на воркшоп Карпаторусинського научного центра — а пак лем мині єдному спомежи вшиткых молодых діаспорян удхылили заявку — товгды муй позур на йсю вшитку ситуацію набрав такых критичных нот. Коли Консорцій у своюм письмі прокритиковав выбор слув у голошіню Світового конґреса, де ся осужовала російсько-українська война, айбо вєдно з тым ся споминало, же русину Україна не признає, хоть и має (на думку Консорція констатація факта утиску русину туй было надмірнов антаґонізаційов), я порозумів, же мині там сидіти булше нішто. Выбрати репрезентантом діаспоры професора, котрый робит у америцькуй армії и має за жону українську журналістку лем укріпило мою недовіру. Видячи таку уровінь некомпетентности тай натулко удличну уд мої ідеолоґії, лишив єм гет пробы повплывати на сесе изудну.

По моюй удставці, колим перейшов Атлантичный океан тай ся стрітив из русинами у Словакії, Мадярщині и Пудкарпатськуй Руси, вылізли подобні закономірності. Йсі реґіоны даликі уд того, жебы быти копіями єден другого, айбо історія удроджіня, заблындавшого у стаґнацію просліжовала ся у каждум из них. Сесе не проблема не лем діаспоры, ай нашого народа в цілум. Из сих скушеностий ся и родила моя ідея описати сись феномен и возможноє його рішіня.

III.

Айбо кой по розпадови Австро-Мадярщины лідеры другых націоналностий сий мултинаціоналної державы уже знали, што хотят, уже выробили проґрамы вєдно из свойима націоналныма орґанізаціями тай знали вшитко за свуй народ, мы ся позад довгої неволи лишили без свойих лідеру — тоты перейшли на бук титулных націй. И, кой настав час дасти за ся знати, голосити в имня карпаторуського народа, тоты, ко хотів вести люди вперед не знав кого вести, не знав за котру крайину, за котру землю, за котрых люди мав стати.

—Симеон Пыж

Недавня наша історія натулко довго ся переплітала з наративом удроджіня, же уже ся и не задумовуєме, накулко тот наратив є валідный. Йся історія ся зачинат из надії, же власті держав, котрі перед сим пув стороча пробовали стерти русину из лиця земли перестали бы екзистовати, а на їх руїнах бы ся зачала нова епоха мира тай признаня. И не задарь, бо кой упала „Жилізна занавіса,“ такоє было чуство, гибы ся прорвала дамба. Културні інституції, музичні рокаші, фестивалі тай прості люде тисячами удперто ся переорієнтовали на свою посправдішню ідентичность. А май головноє, же ся орґанізації ймили появляти у каждум реґіонови, жебы сформовати новоє кываня, націленоє на рішіня критичної дилемы: а што нам чинити типирь?

Ци нашов цільов было выробліня атрибуту націоналности? Ци удтворити стару културу и розширити ї? Ци бороти ся за права, котрых так потребуєме? Ниє політику, ниє політичных партій, ниє уряду, котрі представлявут інтересы русину. Реприсії „Декад мовчаня“ давно ужек розбили ушиткі інституційні традиції керованя и знаня, котрі бы помогли сформуловати удповідь. Типирь мож удперто быти русином, айбо при тум за тым ся усокотило чуство радикалности. У тот такої час ситуація дала практично безграничный потенціал выбрати новый націоналный курс.

Люде, на пличі котрым ліг выбор далшої будучности — активісты, духовенство, акадимікы, котрі секретно зачали вдыхати живот у русинство щи у годы перед розвалом Совєтського союза. Їх філозофія ся формовала подля нової културної енерґії періода по Студенуй войні. Ліберална демократія уєдно из тенденційов ид ґлобалізації по світі стали цінностями, д котрым ся стали тягнути ай тоты проводникы русинського народа. У письмови, написанум и пудписанум у Межилаборцях у 1991. годі представитилями русинськых обществ: „Слобода тай демократія стали основов політичного и соціалного живота Восточної Европы тай дали шансу на самовызначіня и достойный живот діля нашої чиляди, котра жиє у Восточнокарпатськум реґіоні и другых крайинах світу.“ Што йсе значило на практиці почудовало бы нашых предку. Політично, державотворіня было невозможным діля сиї нової ґрупы, и не было ниякої реалної віры, же тото даколи стане возможно. Даже при удпертьови май изєдинявучої межинародної інституції у русинськуй історії на Світовум конґресови, лем єден спікер из дисятку холем заговорив за якоєсь рватя д політичнуй власти¹. Професор Маґочій — чилядник, котрого держат єдным из май читавых діячу удроджіня (кідь не мáй читавым), розказує за йсю подію и далші годы у свойих мемуарах.

Про мене май інтересну бисіду на першум Конґресови выголосила Наталія Дудаш. Ися невелика ростом поетка была из Войводинського реґіона Юґославії, а зато свої ремаркы выповіла єдинов признанов хоть котров державов по комуністичнум періодови Другої світової войны формов русинського языка — войводинсько-бачванськым русинськым. Розміреныма, продуманыма ричінями Дудаш дала карпаторусинам у другых державах приклад свойої малої діаспорної ґрупы, котра успішно вытворила літературный стандарт языка, котрый ся выкладав у школованю, зачинавучи з зачатковых школ и онь до універзитетського уровня. Ошколованя, не політична діятелность, была єдиным способом ґарантовати будучноє выживаня карпаторусину як самостатного народа.

Слова Дудаш дотыкнули ся двох феномену, котрыма мож характеризовати тото, штом яв называти „тритьым карпаторусинськым удроджіньом.“ Єден из них є стратеґічным по своюй природі: як май ліпше мож забезпечити успіх націоналного кываня. Ци йсе ліпше чинити через політичну, ци через културну діятелность? Иншыма словами, ци карпаторусинам варта протисковати даяку автономію у тых державах, де уни жиют, по чум бы пушли ужек ай такі права, ги школованя по русинськы, фінансованя културных и громадськых орґанізацій, признаня як окремої націоналности? Ци ліпше дати акцент первым ділом на културну и школовалну діялность, жебы раз мати повно свідомых карпаторусину, котрі через екзистувучі політичні каналы зможут досягнути културну и може політичну автономію у державах, у котрых живут?

FROM NOWHERE TO SOMEWHERE — The Carpatho-Rusyn Movement, 129-130

Павел Роберт Маґочій

Из часом ся прояснила оптимална удповідь из перспективы сьої нової межинародної інтеліґенції, и тота удповідь ся держала на трьох стовпах: пудняти націоналну свідомость русинського народа через ошколованя тай активізм, быти признаныма окремов націоналностьов в ушиткых крайинах, де русинськый народ жиє тай бороти ся за свої громадянські права як етнічна меншина. Другыма словами, пудход ид рішіньови ситуації через културу. Была потреба у активізмі и політичных переговорах удну інституційної основы перейшовшых на демократичный строї уряду крайин Восточної Европы у координації из Западом, айбо не позиравучи на ход дій, тото ся держало у даякых рамках. Не было ниякого аліянса из Російов авадь хоть яков другов державов у пробі дустати політичну власть. Што май важно, не было пробы вчинити державу вадь автономный реґіон окрем пары смілых активісту из Пудкарпатської Руси. Мож исе сформуловати як негласну стратиґію „честованости“ меншины. Тота філозофія натулко вірила у будучность сякого нового світа, же ся твердо держала сценарія, у котрум даже Україна рано ци пуздно бы ся пуддала вплывови западных цінностий.

У світлі трьох декад доказу, тяжко ся не согласити, же днишньый світ має на собі удпечаток сього кываня. До кунця 2000-ых русинськый народ окремов націоналностьов признали вшиткі державы Европы окрем єдной. Ворошноє насиліня самосвідомых русину ся пудняло у каждум новум списованю людности каждої державы, у котруй уни живут, а державноє фінансованя у дакулкох реґіонах є направленоє на помуч орґанізаціям, котрі всокочувут містну културу. Другыма словами, будучность у виді бытя бездержавнов меншинов из ушиткыма правами ідентичности тай културного самовуражіня, котрі колись были забраті уд нас, тай ресурсы, жебы продовжовати спосуб житя через фінансованя з боку державы. Из глубин удчаю ся стала трансформація, за котру щи пару декад перед сим и подумати не мож было. И, само собов ся розуміє, же з сього процеса історія за успішноє удроджіня тай фурт ростучый русинськый народ и выросла в історичну доктрину.

Айбо ци йся історія є повна? Наведині горі твержіня за наш проґрес сут правдиві ги констатовані факты, айбо їх реална цінность є у комбінації из тым, што ся часто пряче уд публічної бисіды тай у поруняню из тыма, ко пушов иншакым путьом. Кідь попозераєме на плачевну ситуацію у неслободнум Пудкарпатю, можеме дуйти д высновку, же такый фундамент діля русинського двиганя быв добров ідейов. Володимир Фединишинець, головный представитиль Общества карпатськых русину прямо заявив у інтервю за 1990. гуд из выданьом Smena na nedeľu, же: „Мы сьме за автономію Пудкарпатської Руси. Удстойованя автономії має быти первым кроком, и з часом зможеме стати самостуйнов славянськов державов — из розуміньом, же будеме добрыма сусідами діля словаку, українцю и поляку.“ Само собов, можеме файно видіти на власні очі, же сього ся не стало. Попри веце ги тридцять году проб дрыляти русинство, сись край ся так ай лишив май страшнов ентополітичнов катастрофов. Сотні тисяч жиют у русинськуй културі каждый динь, айбо у тот такої час ийпен русинська свідомость удмират. За єдиный політичный успіх, котрого досягли пряшовські русины и лемкы, дуставши державноє признаня, у контиксті Пудкарпатя ай говорити нішто. Уд 1991. года туй не было ниякого політичного проґреса, котрый бы не зыйшов на нич из часом.

Зато за годы часто чули сьме за абсолутно пусту суйиту, котру пуднимали межи собов ушелиякі ґрупіровкы. Исе обычно не конфлікты масштаба биткы „большевіку“ из „меньшевиками“, ай скорше сважаня містных фракцій, котроє никого булше не інтересує тай никому хусна не чинит. Кідь розказы (тай тото, што такої видиме самі) мож брати серйозно, та у активістськых кругах історично доміновали такі пудковані совєтськым часом люде, котрі ся сохтовали хвалити за свої планы, не мавучи засобы тоты планы реалізовати, тай котрі управляли орґанізаціями, закладеныма на травли опоненту тай збираню містної власти. Хоть подакотрі сякі персонажі щи ся лишавут у кываню дотипирь, ситуація мало ся поміняла у бук май близкый ид удроджіню в западных реґіонах. Айбо итак кідь ся попросите днишньых активісту, увидите, же хоть уни ай иншакі, ниєдна їх ґрупа не має ниякої замітної проґрамы даже у вопросі признаня русину. Даже май ліпші из активісту ся занимавут сугубо відеоконтентом и журналныма статями.

Не помагає їм ай тото, же по Евромайдану — „баршоновуй“ револуції — державов типирь управляє політичный клас ищи май ворожо настроєный ид признаню русину ги хоть котра из постсовєтськых адміністрацій перед тым. Уни розумівут ліпше уд нас, же непозеравучи ся на продвиганя демократії тай слободы слова, на закон и честованя д меншинам, жебы Украйина ся лишала у своюм днишнюм виді, самостуйность русинського народа мусай раховати нелеґітимнов. Фурташноє надзираня за активістами по вшиткум реґіоні посіяла паніку тай тихинькі плитькы за вто, же поєдны люде інформанты. Діля активісту їхні удношіня з державов у виді прямого запужованя тай „бисід“ служат напоминанями, же за нима фурт позеравут. А у час войны такої ся появила щи май страшна версія сього — май амбітных пропоненту просто пужавут мобілізаційов на фронт.

Ко ся занимав русинськым активізмом послідні тридцять году не поскупили ся на теорії за вто, чого так ся стало. Уни навірно бы при любуй нагоді попробовали удрізати многі добрі дії пудкарпатцю уд свойої візії „удроджіня.“ Суть їх опіній скорше всього така, же пудкарпатцям варта было не удходити уд наставучого русинського удроджіня свойима закликами д референдуму за автономію вадь пробами на раннюм етапі добыти політичну власть. Їх пудход ид розвою активістськых орґанізацій быв кылавый, а їх выбор лідеру ищи май слабый. Даже у протилежнум случаю йсе было невозможноє завданя, бо уни не мали пудпоры широкої публікы. Ушитко йсе мож казати сміло, бо розпозерайте ся тай увидьте, же май успішныма стали тоты русинські сообщества, котрі повнустю прияли йсю філозофію політичного удречіня.

На повирьхности може ся видіти, же ушитко добрі у нашых головных філозофу и їх проґнозу. Исе почасти бизуно правда, айбо согласити ся з сим цілком значит свідомо закрыти очі на повноту ситуації. Як можеме забыти, же віру в демократичну Украйину тай позитивный резултат того діля нашого народа, на яку ставили многі видні активісты и писатилі сього розлива, дії Кийова за послідні дисять году читаво дискредитовали? Помінят исе даякый міфічный прийом Украйины в ЕУ через декаду ци ніт, тота інтеґрація западных цінностий тай інституцій бизуно нас не приблизила ид мирному спувекзистованю. Типирь — булше ги у любый другый час у сучаснуй пудкарпатськуй історії — активісты сут єдині из свойима западныма колеґами, айбо де є план авадь проґрес у май основных цілях, котрых хотят досягнути ай другі реґіоны? выпадат так, же „політичный“ путь ся провалив, а у „културного“ ниє ниякого наміченого напрямка.

Ид історії Пудкарпатя скоро ся щи вернеме, айбо кідь хочеме направду потрусити ідеолоґічным режимом нашої еры, май ліпше буде ударити там, де ун є май силный — де його принципы ся не просто реліґіозно держат, ай сут такої зацийментовані ги сящена истина. У нашум случайи йсе дават повно матеріала діля роботы, бо западна Пудкарпатська Русь и діаспора тото такої наглядні демонстрації фундаменталної некомпетентности цілого кываня. Народови натулко ґеополітично убділеному и вымучаному декадами реприсій така лакомна токма в обмін на політичноє удречіня дала файну стабілность. Айбо кідь пуйти у ковды з надійов дашто дустати уд добрых людий, твої тіло и душа ся гет атрофувут. Лідеры ся появлявут не зато, бо ниє ниякої другої роботы окрем як сидіти протирати ґаті у безпомучных орґанізаціях, заросшых густым буряном некомпетентности. Общество, не валовшноє реґуловати вадь продвигати свуй економічный статус, вразливоє д переворотам — такым як приватизація вадь реформы послідньых тридцяти году — без хоть якыхись засобу на них реаґовати. Політично уно стават цілком безпомучноє перед прихотями етнічно чужої еліты, котра часто має за ціль лем єдно — асиміловати. май продуктивні члены такого общества, в резултаті не мавучи што докус чинити у утцюзнині, котра не пробує себе даяк реформовати, лишавут ї тай идут гет у етнічно чужі вароші из май престижныма роботами. Язык народа без інституційної основы діля свої екзистинції мож кодифіковати, айбо ун буде так и дале мати лем статус сілського артефакта на удлику уд державного языка. У ході сього процеса розділ межи свойим и чужаком ся розпадат, и ідентичность такої націоналности паде на уровінь сугубо реґіоналного народця, застрявшого у минувшині. Його інтеліґенція, кідь не пуддават ся ворожому удношіньови з бока державы, стават частьов май великого націоналного субстрата.

Исе не просто моя лична думка, исе опис нашых „майколоритных“ сообществ. Упадок, а не успіх, видиме у Пряшовськум реґіоні: у сілськуй містности варощикы умиравут позад депопулації и деіндустріалізації (котра ся не спирала уд самого кунця комуністичных часув). Удпертьови новых русинськых шкул и респективно росту русинського школованя фактично настав кониць у тот такої момент, кой зачало ся зменшовати ай само русинськоє общество. Исе мож видіти май ясно у списованях, котрі пудсунули таку собі убманку — хоть общоє число русину ся пудняло, число конкретно тых, ко собі записав русинську ідентичность як перву, упало. И падіня числа носитилю языка малює не ліпшый образ (уд 55 469 до 38 679 за дисять годув). Щи гурше, же удповідь на йсі тенденції ся формує на основі реакційної паралізованости; активісты понукавут културні проєкты без амбіції узяти ся за коріня їх тяжкого положіня. Зрілі културні інституції, котрі мали бы пудпоровати йсе общество, дале старівут уєдно из свойима головами тай стали натулко неамбітныма у свойих планах, же за ідиї автономії ци створіня русинського вароша на конкуренцію из другыма реґіоналныма аналоґами даже думкы не годно быти. Орґанізації, направлині на молодых, як наприклад Молоды.Русины уддали себе у невидимі рукы судьбы, бо їх ціль чисто привити русинство дітям у словацькых варошах, котрі ся ниґда не вернут назад на утцюзнину.

Недостаточна реакція на описаноє горі тото не лем резултат окремых некомпетентных компоненту, айбо ай наслідкы окружіня, котроє помогло выкорінити вшиткі шансы на хоть якый серйозный активізм. Пудпора уд шора независлых орґанізацій тай особ, потребна діля протидії туй смутнуй ситуації, у котруй сут пряшовці, просто не екзистує. У май слобуднум русинськум обществі на Европськум континенті ниє політичных партій, ниє великых корпорацій тай реално ниє ани модернізованої економії. Годами пряшовці ся вмісто того спирали на орґанізації, жиючі на державнум фінансованю меншин. Даже першый Світовый конґрес ся оплачовав через словацькоє Міністерство културы тай пінязі, выділині чиськым урядом у Празі (кідь мали сьте даякі звіданя за вонкашный вплыв на йсю подію). У резултаті орґанізованоє русинство укріпило ся у сюм, а з тым ай їхні чеканя, котрі залежат уд дуставаної нима помочи.

Фонд діля пудпоры културы меншин у Словакії ся стабілно держав на парі мільйону евру тай перебулшив 8 мільйону у кунци 2020. Бігом 2010. году русины дуставали у сериднюм лем 7% уд ушиткых тых фінансу.² Грубі убчисліня давут нам, май скорі, оптимістичну суму в 560 000 евру за гуд. Додайме щедро щи 400 000 уд другых потенційных фінансовых жерел, и маєме мільйон евру — што усе щи мізерно мало, же хоть мож на тоты гроші держати малый клас културных активісту, айбо не выйде постройити нияку зуправдішню сіть інституцій. Очевидно, же ко формулує правила того, што є прийнятным; и даже кідь уни тот вплыв не хоснувут у даякый прямо корумпованый спосуб, итак ся убстават сама структура власти. Было бы читаво наївно чекати, же потук гроший бы ся не спер, кідь бы фінансованый клас зачав ставити нагалні політичні звіданя вадь, Боже упаси, говорити за даякі выщі цілі типа автономії.

Про нашых лемку у Польщи доходиме д похожому высновку. Уни без сомніву здобыли си признаня, а їхні фестивалі, танцьові ґрупы тай орґанізації (пораз) — фінансованя, айбо што йсе їм дало окрем дочасного ефекта? Як и бігом зачатку їхнього пробужіня пуд огньом ватр и керовництвом „вароськых інтелектуалу“³ у 1984. годі, їх община ся убстават в основнум розсыпанов по западных реґіонах Польщі, куды їх переселили за высямдисят году типирь. Їхні орґанізації по праву выступавут за вернутя отчої землі законным ґаздам, айбо не выробили ниякі проґрамы, жебы вернути вадь закласти самосправну Лемковину. Удповідалность лягла на полськый уряд, котрый ся ворожо удносит ид ліквідації наслідку (вадь розслідованю) свойих етнічных чисток⁴. Даже дакулко юридичных удказу из боку державы не радикалізовало насиліня вадь його лідеру. Хоть бы у сюм уни уже на фундаменталнуй уровни провалили заданя сотворити утцюзнину діля свого далшого екзистованя. Ниє села, закладеного прибучниками удроджіня на базисі стратеґічної реколонізації — вадь орґанізації, котра бы йсе діло продвигала.

Націонална робота у контиксті лемку ся ограничує лем таков ийпен катеґорійов дій, як и діаспора вадь Пряшово. „Проґрес“ ся указує лем в удтягованьови удмираня меншины, котру выкіряла з їх утцюзнины чужинська векшина. Айбо даже йсе, на мою думку, выкликат даякі сомнівы. У цілум менше їх молодых людий розумівут по русинськы и щи менше ся занимавут активізмом. Ачий натулко мало, же нима даже концертный зал не заповниш. Хоть приблизні розрахункы числа лемкувського насиліня доходят до 100 000, у списованьови людности за 2021. гуд лем 13 607 людий записали себе лемками. Из них 5 149 себе записали щи ай поляками. Динаміка не дуже — у 2011 было лемку 11 000 — и уна не выпозірує дуже добрым проґресом, кідь спомниме, же за цілу декаду доля самоідентифікованых лемку пудняла ся лем из 11% до 13.5%. И йсе ся даже нич ищи не казало за їх борьбу з українофілами, котрі на удміну уд Пряшова туй представлині доста великым процентом уд насиліня. Уни фурташна угроза леґітимности русинства, на тото указує перебратя нима дакулкох културных подій ги ватра у Ждыни тай заложіня свойих інституцій. Наплыв українськых біженцю має потенціал ищи май пудбити йсю и без того страшно нестабілну ситуацію. Исьме лем тихым писком у поруняню из сотнями тисяч біженцю.

Но та, честованый читатилю, ци выпозірує ти так, гибы сьме досягли зуправдішнього честованя у сюй токмі? Ци нашоє місто на Европськум континенті направду забезпеченоє нам у близькуй будучности, и ци наш народ дале ся розростат? Де не попозераєме — усяде лем знакы, же вшитко з точностьов до навборот. Мало ми аж мороз по тілі, кой сесе констатуву. Сяка історія проґреса — попри вто, же на днишньый динь тото скорше хыба — помогла нам удержати нашоє общество. Типирішні інституції ся заклали тым кываньом, и такый наратив удроджіня зачаровав чилядь. Тото уни уцирмнули дідузнину свойих предку такої из зубу вымираня! Исе у даякум смыслі усилило віру в русинство и нашоє выживаня. Признати їх тоталный провал попри йсе и акцентовати на їхнюм удмітованю основных принципу націоналности — значит пустити тріщину по фундаментови май револуційного кываня у нашум животі. Не факт, же выжили бысьме тай были бысьме у такум стані як типирь, кідь бы публіка порозуміла тоту розлику межи вымыслом и правдов. Наратив за удроджіня даже не мусит быти резултатом наміреного обмана; жебы тот наратив ся продовжовав, доста просто не принимати ниякі нові реалії, не мусай выдумовати якісь брехні. Иншыма словами, тото може и брехня у 2024. році, айбо у 2004, де векшина дотипирь ідеолоґічно екзистує, было не докус ясно, што ся стане.

У любум случаї, реалность є така, же ся не можеме убставати у такуй формі як дотипирь. Стратиґія, котру сьме мали до сього момента, очевидно ниє готова справляти ся з вызвами, котрі нас чекавут у будучности (инак бым сись текст не написав). Мусиме маршовати вперед, не позеравучи на наслідкы. Не годен єм ся не задумати над май глубокыма причинами такого положіня тай за вто, ко його спричинив. май очевиднов удповідьов буде „виновата вестернізація“ вадь „виноваті лібералні цінності, котрых ся набрала Восточна Европа у 1980-ых“, айбо обі уни не дуже правдиві. Крайины Балтії, Чехословакія, Польща и другі республікы „Жилізного занавіса“ были надыхнуті ідеями самовузначіня и суверенітета, котрі пудкріпльовали головні політичні звіданя посткомуністичного періода. кой ся появила возможность, уни всеціло себе посятили сим цілям. Хоть были сьме практично так само надыхнуті и хоть пувстогудя были сьме переслідовані державов, чогось исьме такої стуйкости не мали. Ідея Лемковины была наново вынесена на публіку, айбо ниякых радикалных потуг її створити ся так и не вчинило. Быв закладеный Світовый конґрес, айбо ун у резултаті став лем ілузійов політичної важности. Даже у пудкарпатцю ся провю референдум, айбо нич ся не вчинило, жебы його ся додержали. А типирь наслідникы сьої старшої ґенерації ани не просят си державу вадь автономный статус — уни за них даже не думавут удперто. Ко типирь у свойих політичных маніфестах требує имена похованых пуд аеропортом у Ґраці? Де сут настойчиві закликы вернути ся у Лемковину уд потомку жертв етноцида? Котрі орґанізації ци лідеры тягнут упереда політичні доктрины нашых предку, а не лем реторично співавут „Я русин был“? діля русину сама лем думка стала повным табу. Мы ся не рвеме д власти — рвут ся д власти тоты, ко просит перемін уд тых, ко власть має.

Не варта іґноровати, же сись стан є благополучный діля акадиміку и інституційно-орієнтованых активісту, котрі вчинили величезный вклад у кываня за послідні тридцять году. Діля акадиміку, посады и фінансованя удділінь и зглядовань — не кажучи уже за престиж, котрый їх файно веде карєрныма ґарадичками — были бы лем ищи май даликі ги уже сут, кідь бы чилядь, котрых уни узяли ся репрезентовати, держава виділа як ворожый елемент. У трафунку активіста, дуставучого престиж авадь пінязі уд такых нашых фінансованых державов орґанізацій, кідь бы ун представляв ідеалы, котрі йдут проту статуса кво, перед ним бы ся закрыли вшиткі карєрні двирі. Зато ай не чудуйме ся, же май активныма прибучниками типирішнього „удроджіня“ сут ийпен май інтеґровані у професійні структуры люде. Траґидія туй скорше у тум, же уни представлявут май скушеных, май розумных из нас. Исі люде булше ги хоть ко другый розумівут, из якых вызв и мук ся складат русинська історія. И уни рішили взяти йсю історію и прокласти діля нас такый курс у будучность, якый нас и завюг у нашу днишню ситуацію.

Повісти, же вшиткі пробы протуводіяти сьому удроджінському періодови ся провалили — значит читаво переоцінити шансы такої протуводії цілком ся стати. Наші лідеры не спиравут нароставучу габу револуційного націоналізма, а масы не жадавут такої трансформації и її наслідку. Посправді уни прекрасно ся справлявут из тым, жебы олицетворяти темперамент общества, котрый лем пудносит образ себе ги народця без амбіції. Спомніт фразу „народ ниудкы“, котрый намертво засів у общественуй свідомости. У нашуй музиці переважавут народні ансамблі; наші май файно знамі персоналії ото не політичні лідеры, ай історикы и умілці; наш головный вид културных збору ото ватра и забава. Даже наш май неповирьхностный активізм, кідь на нього попозерати май зблизька, має політичну доктрину, ціль котрої сугубо у спираню утиску, а не строїню будучности. Пуд масков посткомуністичного лібералізма ся пряче режим традиції, котра по своюй природі є донаціоналов.

Туй реална сложность ситуації стават щи май яснов. Наша історія тото не лем удріканя уд (мусайных) політичных цілий авадь укорінивші ся застояні обоязкы акадиміку и активісту. Ото не безрезултатность пудкарпатського активізма за послідні три декады. Ото даже не вопрос типирішньої роли Україны, Европської унії ци любого другого вонкашнього утворіня у формованьови нашої ситуації. Исі факторы, хоть и не без свойої вагы, сут симптомами май глубокої проблемы. Мусиме увидіти тай признати, же наш стан у цілум є спричиненый провалом самого русинства. Ото была традиція посередности, котра по хоть якых обєктивных мірках и почти без даякых выйимку — політичных, културных, філозофськых — ниґда не была цілком реалізована у нас самых ни у теорії, ни на практиці. Тритьоє карпаторусинськоє „удроджіня“ ото скорше тритя проба.

Спомніт Духновича и поколіня будитилю до нього, котрі попри глубокоє розуміня політикы свого часу, не побировали выробити суверенну націю вадь хоть бы зацийментовати ідею політичного русинства. У тот час як Галичину популістичні українці взяли за якісь пару декад, нашу утцюзнину централноевропські сусіды грызли дарабчик за дарабчиком, село за селом. Коли постала май ліпша можность — котру ийпен другі и выхосновали — при розвалі Австро-Мадярщины, карпатські русины не были готові колективно и у єдности попробовати створити свою державу. Народы Міттелевропы, чехословакы, румуны, хорваты, полякы — ушиткі дустали самостуйность окрем єдного. На юзі, нашым „призом за участь“ стали чехословацькі паны, уряд котрый избрехав нам и здержовав нашу самосправность, у тот такої час позволявучи тисячам українцю тікати у автономну провінцію, котру обіцяли державы Европы. На сівері, інтеґрація русинськых земиль у Полську республіку по зничіньови Лемкувської республікы стала кунцьом нашої пробы дустати автономію.

Годы неефективных політичных потуг и провалных двигань пак и проклали путь діля Декад мовчаня, період натулко тоталный у свойих реприсіях, же ун просто перервав зязь межи минувшинов и будучностьов. Нашых лідеру изгубльовали, наші цирькви — спустошовали. Поколіня людий, нашых потенційных націоналісту и лідеру думкы, асиміловали у „ліпші“ народы пуд еґідами націоналної єдности тай недопущіня економічної катастрофы. Тото была практично тотална анігілація ушиткого убставшого ся потенціала. Мала часть из нас найшла путь назад через нереалну рішимость, айбо булшина того, што ся убстало уд народа — май бідна, май провінціална чилядь.

Кідь будеме честні з самыма собов, та признаєме, же йсі выщі цілі автономії, лідерства, інституційної власти — уни просто недоступні діля сучасної Русинії. Не мож чекати, же натулко травматизованоє общество, котроє переживат в ушиткум лем недостаток, буде годно досягнути штось булшоє ги тото, што в нього типирь є. Коли уже на вто пушло, удроджінці порозуміли йсе щи кой другі д тому не дуйшли: увиділи ограничіня нашого народа кым май ясно и вчинили, што могли, жебы маневровати у днишньых убстояньох. Айбо уни не порозуміли май важну истину — того ниє доста. Ото уни мали удповісти на клич націоналізма, кідь общество того вчинити не могло; уни мали повести нас ид пробі реалізовати себе, не позеравучи на вшиткі перепоны. Місто того йсі нові лідеры рішили стати охоронцями теметова, на котрум бы пак похорунили нашу страчену будучность.

Можеме выбрати чинити так ийпен раціонално, як тоты, кого сись текст критикує. Можеме даже, як уни, представляти сись удказ уд удповідалности так, гибы тото даяка морална добродітиль. Айбо йсе значит не просто „прияти реалность“, бо приятя буде лем фурташної посередности и будучної погыбели. Война наново прийшла на край континента у тот такої час, коли економічні и соціалні кризы пожиравут народы итак побиті занепадавучыма економіками и зменшувучыма ся насилінями. Бойові кличі націоналісту по вшиткум світі звучат у знак неприятя ґлобалного світового порядка. Тай исе уже не кажучи за українську проблему, котра ся маніфестує у фурт нароставучу угрозі екзистенції Пудкарпатя и русинського народа в цілум. Я не вижу другого высновка, окрем як же музика май мирных декад у русинськуй історії зачала помалі сходити на нич, перетворювучи ся на оглушавучу тишину. Кідь бы сесе ся не поміняло, будучность бы стала поступовым вымираньом при удході у вічность послідньых сторожу теметова. Скоро стратиме тоты ґарантії, котрі нам давали сякый выбор, и будеме жити лем из милости буйных габ історії.

У сюм смутнум высновкови є надія діля Карпатської Русинії. Є инакый спосуб, як мож прочитати нашу історію — а з ньов и будучность. Попри вшиткі хыбы послідньых тридцяти году, попри традицію быти посередныма, попри травмы, котрі пережила наша чилядь, ищи жевріє дотипирь не стихавучый у своюм запалі огник. Так є не позад даякого інтелектуалного текста ци выграної битвы, ай позад рудного чуства народа, же ун є инакый, непохожый на другых. Українська ідеолоґія ся дрыляла державов, айбо уна нас повнустю не зломила. Наші інтелектуалы были убиті и неприяті, айбо выжили сьме мы. И при першум лем виді слободы сесе чуство ся выражало енерґічным танцьом и пісньов. уно дале жиє у виді неприятя тисячами даякої чужої власти. Ци годно быти, же компоненты націоналности сут просто спрятані глубоко удну и чекавут? Чекавут того часу, коли їх розкопавут люде, котрі розумівут: мрія самореалізації щи не умерла… Я не знаву май благородної ціли діля русина ги найти удповідь на сись вопрос. На тых немногых из многых, ко усвідомлює серйозность ситуації, лігат особенна удповідалность. Ийпен мы держиме у свойих руках шанс ліпшої будучности.

IV.

Позад як потребы, так принципа, мусиме выйти за гатары самого удмітованя статуса кво тай приділити себе розвойови нашого общества. Нам треба проєкт націоналної амбіції, построєный на тум, же русинськый народ заслужив свою будучность и має ити д величі у честноті, културі и могучости у муцнуй цивілізаційнуй формі. Чим ися цивілізація пак стане — годні рішити лем дії тых, ко вірит у таку можность. Айбо у них буде своя візія будучности, котра їх приведе у епоху, де днишня борьба уже лем стародавня історія. Уд пудножі Татр до вершины Говерлы годен жити народ, котрый первый раз ся розвиват на свойих властных условіях. Общество, де школы и універзитеты учат рудным языком людий, а умільці вытварявут шедевры, трібні конкуровати из тым, што ся вытварят у Европі. Місто, де пастырі співавут на полонинах, а споруды из сталі и каміня высочівут у долинах, удродженых пуд сокотливым позором посправдішнього проводництва.

Представте си, як на клич ид закладіньови Карпатської Руси ся удкликувут дисяткы тисяч, и вшиткі уни заселявут край, котрый типирь ужек повный ушелиякых діалекту и походжінь, айбо вшиткі мавут ворошну кров єдної нації. Булше не буде ани натяка на вымераня русину. Тяжкоє мовчаня Лемковины булше не долітат до нас страшным ехом. Місто того чути раді діточі голосы и звоны удбудованых храму. Чилядь ся вертат дому. У Земльох западных поселенцю мертві традиції наново жиют у тріумфалнум удроджіню. Дисяткы обществ помежи винницями, гордо названі именами свойих предку. А у Пудкарпатьови, утискы мільйону русину прийшли д свому кунцю; накониць, обыватилі сього реґіона посіли своє місто проводнику сього нового русинського світа. Великі памнятникы мученикам и героям завмерли на земли, напоминавучи за вчинині жертвы. У Пряшові, колысци будитилю, наша академічна гордость процвітат помежи варошами тай селами, котрі дустали новый културный живот. Даже віра найшла гармонію у вытворіньови русинської цирькви, котра скапчала у собі грекокатолику и православных, котрых перед тым роздерли и посважали володарі-чужакы. Уд пудножі Татр онь до вершины Говерлы жиє у рокаши, у согласови злучный народ.

Раны, што ся лишили по стогудях бідованя, зачали затяговати ся. Булше містный народ не буде ся кликати „народом ниудкы“. Як діля другых, так и діля себе ун типирь ся став Карпатськов Русьов, наслідницьов булш ги тисячручної цивілізації. Сись народ — пересічіня Влаху и Руси на гатарі восточноевропського степа тай Міттелевропы. Народ, котрый заняв своє місто межи другыма.

Реалізація того, жебы йся візія докус была возможна, жадат концептуалної готовности створити націоналный етос, котрый удказує ся уд желаня гнити у реґіоналізмі и задушливум хваті минувшости. Маєме заговорити за негласну реалность, же велика доля културных, інституційных и політичных розличностий, котрі ся появили межи общинами русину, даколи розділеныма товды щи новыма границями, тото не запас силы, а симптомы розвивавучої ся слабости. За приклад узяти мож даже нашу невозмогу сформовати єден стандарт. Соборность такого типа яже вшитку чилядь помежи собов через ідею нації, єдинуй у языкови. Ото як пудсвідома політична заява, так и спосуб комуніковати — а щи, на днишньый динь, тото компонент ушиткых великых крайин Европы. Місто досягнутя такої соборности діля нашого народа, діалекты вшиткых ґруп русину ся з часом розыйшли у рузні бокы так, же типирь уніфікація кым май дале, тым май ся видит нереалнов.

У даякум смыслі тото символізує невозможность стати повнустю реалізованов наційов. Направду, удсутность гатару и сфер діля професійного хоснованя, айбо и у тум є груба хыба нашых предку, же уни были читаво сфокусовані на тум, жебы не хосновати містный язык, уддавучи преференцію імперському еквівалентови. У другум смыслі, инакі хыбы уже епохы „удроджіня“ ся указувут май файно. Реґіоналні стандарты, выроблині за послідні дисятьгудя, хосновані гибы як ґарадичкы д горі, стали скорше фінішнов остановков на сюм пути. Булшина писатилю и активісту ся змирили з хоснованьом свойих реґіоналных верзій и не дуже сут заінтересовані у зближіню їх из другыма „великыма“ діалектами языка. Мож увидіти, як исе ся проявлят не лем у языку, хоть ийпен язык є май видным прикладом такого удношіня. Орґанізації у подобный спосуб ся убставут поділині державныма границями, а активісты з малым выйимком самостуйно ся ограничувут паров сіл у гатарох єдного реґіона. У резултаті русинська проблема ся тоже зменшена ид реґіоналным масштабам. Чилядь каждого реґіона може мати свою властну културну домінанту, айбо у общум тото вшитко все щи має фактично провінційный характер.

Исі коментарі, само собов, не сут замітками діля етноґрафічної роботы. Я не оформляву типирішньый стан нашых діл як монумент, котрый треба держати у музейови. Кідь хочеме мати ліпшу будучность, маєме не просто наблюдати, ай творити. Русинська нація не цілком екзистує. Того у ниї ниє выбора застыти у стаґнантнуй постоянности, як Піраміда Ґізы. Мы береме фундамент, и на нюм кладеме живу башню у його имня; котрый чоловік бы презирав сотворіня такого чуда на каміню, коли уно высочіє над ним, досягавучи у небо? Мусай посятити себе заложіню фундамента діля сього, авадь цілком ся удказати уд ідиї єдиної нації. У процесови створіня карпаторусинського общества, най ся реґіоны зо свойима унікалныма рисами золлют уєдно, жебы каждый из них внюс свою лепту и пожертвовав штось ради общої ціли. Най ся історія Лемковины поширит на Пудкарпатьови, а історія утиску у Пудкарпатьови най стане основнов частьов націоналного наратива русину Пряшова. Переплитіня роду тай інституцій у вытворіньови панрусинського поколіня має ся возвеличовати, а становліня межинародных лідеру — розпозіровати ся як двиганя націоналного розвоя.

Но та ци видите, же путь ид реалізації судьбы выходит не лем из приятя новых ідий, ай из возможности воплотити їх высновкы у реалность. Розвуй русинського общества у бук візії Карпаторусинства значит скорше сотворіня нації заново ги її реформацію. Мусіли бысьме у такум случаї закласти нові інституції управліня, зобрати тай профінансовати політичні партії и розвити нові школовалні и културні алтернативы, котрі самі по собі бы уже жадали суму у дисяткы мільйону, а окрем того уровінь індивідуалної компетентности, котрый многым перевыщує днишні стандарты, задані нашов типирішньов елітов. У Пудкарпатьскуй Руси бы ся такі пробы чинили на базі досягнутя націоналного признаня тай екзистованя у формі автономної республікы. Діля западных реґіону бы ся просили подобні дії: консолідація варошу и сіл на сівернум востоці Пряшовського реґіона у автономну політичну єдиницю у Словакії и купованя земли и субсидизація новых посилінь у Карпатах діля будучного закладіня Нової Лемковины у Польщи.

Проба досягнути сього и сам факт, же мы смієме такоє хотіти, єднозначно будут ся ворожо брати людьми при власти тай из інституційнов леґітимностьов. Як вам повіст хоть якый скушеный активіст, міняти інституты из удну уже практично нереално. Критика безповоротно кладе активісту против еліты, статус котрої ся бере з возможности занимати вплывову позицію и сокотити тот самый клімат, котрый таку позицію дав. Уни будут розуміти, же мы представляєме удказ уд того, што уни удстоювут, и очевидно, тото и є наш задум. Уни будут ворожо настроєні, и будут робити у рокаши попри свою обычну некомпетентность, жебы мы ниґда не досягли леґітимації. У тот самый час, многі з них сут продуктами днишньої ситуації и указали себе готовыма ся прогынати ся даже пуд май малый опор. У дуже малого числа спомежи них є духу перенести тото, што ся стане.

Уни, само собов, репрезентувут лем половку проблемы. Запад и крайины, у котрых исі процесы мали бы пройти, тото май велика перепона. Наохтемашні структурні переміны такого масштаба не мож просто удверічи гет у фійовку; так само не годні ай уднушні діла нашого общества ся убставати секретныма довгый час. Є шанс, же проґреса на сих фронтах мож досягнути кідь не из прямов коопераційов, та як мінімум из мирным порозуміньом из боку держав, у котрых жиєме. Айбо я не говорю за тото, жебы пудлизовати ся з цільов дустати си выгоду, ай скорше за признаня и мовчазноє одобріня амбіції нової русинської нації. Як не як, вшиткі наші сусіды пережили свої властні травмы, через котрі уни годні увидіти тоту свою схожость из нами. Наші цілі не сут серйозным нарушіням їх суверенности. Мы не просиме землі из централных частий держав, и тото, же невеликый народ у горах, небогатых на ресурсы вадь гроші буде мати автономію над свойов земльов, не має быти великов проблемов. Ци бисіда за словянські народы, ци за скандинавські, ци ґерманські, ци романські — вшиткі уни на сюм континенті сут изкапчані з европськов цивілізаційов, котра не має булше проливати крови помежи собов без потребы. Ба ци йсе не часть філозофії европськых цінностий, за котрі так часто чуєме? Кідь бы могла екзистовати карпаторусинська нація як слобудна и автономна часть сього світу без конфлікта діля її створіня, та най сяка чудесна возможность ся стане реалностьов.

Ниєм ай натулко дурный, жебы іґноровати записану історійов бруталность. Мож набизуно повісти, же проту нас будут стояти ушелиякі інтернаціоналні субєкты и державні апараты, котрі буду пробовати забрати уд нас ушитко, што лем мож; мусиме сміло выстояти борьбу з такыма недоволныма ґрупами. Годно быти, же ийпен як у трафунку з Польщов, котра ся удказує уддавати Лемковину законным властникам, наші пробы досягнути політичного проґреса будут стрічати силный опор на каждум крокови, натулко, же нам ся, може, прийде діяти май тайно. Годно быти, же кідь не лишиме ся свої візії діля Карпатської Руси, наші планы врагы охрестят далшов інвазійов Росії на Запад. И буде не важно, ци тото брехня, ци правда. На полях Талергофа йсі нації указали свою готовность вынести вердикт, без доказу и из максималнов жорстокостьов. А што ся тыкат Україны, корумпованої подобы державы, котру граблят свої такої еліты и котра не годна запропоновати ни благополучя, ни демократії, ани слободы — уни само собов продовжат убзывати ідею русинського народа сепаратистськов фантазійов.

У тум май віроятнум случаї, де насилноє придушіня май булша проблема ги тривіалноє переживаня, карпаторусинство буде у многым май тяжкуй позиції. Ци принимаєме мы переміну, котру принесеме у Европу, вчиниме над самыма собов, и тоты нечекані способы, у котрі повплываєме на будучность? Ци самі віриме, кой кажеме, же ся зачинат нова патріотична ера? Легко повісти „айно“, кідь ищись не пережив першоє ковтаня у двирі вадь першу нуч у студенуй бетоннуй тюремнуй камері. Указовати людям правду, тоты мукы, котрі пережили їхні предкы, тихоє придушіня, котроє жиє ай у наш час, шанс на ліпшу будучность — сесе вшитко має свою ціну и свої вызвы. Хоть небесный мандат лідеру зачав падати, тото не символізує автоматичный поворот у бук нашої удповіди. Плачевный стан націоналної самосвідомости, котрый ся розвюг за декады проб асимілації и соціо-економічных убстоянь, чинит днишньоє общество несумістным из таков будучностьов, яку понукат карпаторусинство. Кідь и буде даколи шанс на желану будучность, діля того мусай зверічи типирішньых лідеру и їх ідеолоґію, жебы могли ся появити структуры, валовшні вести нас ид нашым цілям.

Успішно вести йсю візію при такых убстояньох ото великый подвиг. Чуствуву, же тяжкый вопрос „як?“ займе головноє місто в умах адепту карпаторусинства по вшиткум русинськум світі. Точну удповідь мож найти лем через пробы и хыбы. Днись жиєме як історичні аутсайдеры без фундамента діля націоналного процвітаня и без хоть якої протестованої політичної доктрины ци скушености. Айбо бизуно наш путь ид сим понятям лежит через творіня новых соціополітичных реалій людьми, котрі розумівут потребу у карпаторусинськуй візії и мавут желаня ся бороти попри вшиткі перепоны, вшиткі барьєры, вшиткых ворогу, даже кідь тото значит пожертвовати свойим властным животом. И я говорю не за кываня, скапчаноє абстрактныма ідеалами, айбо за інтеґрацію нової централізованої фракції у народі, из координованым аванґардом активісту, бенефактору, індустріалісту, політику, інтелектуалу, учитилю, духовенства и колоністу, котрі будут тілом и душов діля роджіня першої еры самостуйного русинства.

Такоє ядро людий фундаменталноє діля векшины револуційных подій у каждум обществі, котроє лем колись екзистовало. Уни сут у основнум продукт не масового кываня из народа, ай його еліт. Американська револуція была не спонтанным повстаням розобщеных мас, ай резултат дій містної еліты у колоніях, котрі сформуловали и реалізовали візію независимости діля патріоту проту роялісту. Єврийські поселинці (и їх спонсоры), котрі прийшли у Палестину пуд еґідов сіонізма были єдныма из май вірных ид концепції єврийської державы людий, и через них и їх потомку ся зародив Ізраїль. Не середньостатистичный чилядник чинит тот скачок віры, коли вшиткі другі не видят выхода из ситуації, и не ун буде первым фінансовати тай заселяти села Нової Лемковины вадь маршовати за суверенность Карпатської Руси.

Про великі крайины Европы, насиліня котрых досягат дисяткы мільйону и чії інституты мавут величезну власть, общоє мусайноє число людий діля ґрупы такого типа годно наличовати тисячі діля ефективного занятя урядовых інституцій, медій и другых критичных сектору. Діля нас тото число многым меншоє, у области сотинь. Кідь ся сомніваєте в реалности даже такої цифры, подумайте раз за нашоє днишньоє насиліня. Правда, націоналізована Русинія може ся и видит малов, айбо итак ся убстават 100 000 людий, из котрых може выйти немалоє число новых аванґардісту. Сесе щи значит, же ся абсолутна векшина нашых етнічных земляку убстават поза досяжностьов стаґнації и індоктринації, котрі заморозили нашоє сучасноє общество. До мільйона русину у Пудкарпатьови щи „сплят“, не знавучи за свою зуправдішню націоналность. Кідь хоть мало реалізовати сякый потенціал, тото стане револуційов діля нашої соціополітичної ситуації. Окрем того є файный потенціал ай у Западнуй Карпатськуй Руси тай Америці. 160 000 грекокатолику жиют у Мадярщині, 270 000 прихожан восточнохристиянського обряда у Словакії, приблизно 100 000 лемку у Польщи тай 500 000 діаспорян — векшина вшиткых сих ґруп ся творит ненаціоналізованыма вадь асимілованыма людьми. Подумайте лем за тот трансформативный вплыв, котрый годен ся стати, кідь даже єдна дисята уд них прийме свою русинську ідентичность — тото буде веце ги 100 000 новых люди; а кідь порахуєме соту часть из них доста серйозныма, жебы ся кликати ключовыма участниками, та тото нам даст 1000 людий діля ведіня нашого аванґарда уперед. Уже даже у сякый спосуб высохла ріка живота русину годна наново забити ключом у бук нашых людий, а з них як мінімум сотні, кідь не тисячі, годні быти вырощині на благо процвітавучої нації.

Айбо — справедливо ся попросите — як нам зобрати такых людий у аванґардну структуру, и што треба з нив учинити, жебы досягли сьме свойих цілий? Представте си на момент, же у нас май мало доста воли, жебы таку структуру постройити. Такоє припущіня, хоть и оптимістичноє у нашум типирішнюм стані, тото мусайна стартова точка. Айбо у такум припаді усе щи дуже даликі сьме уд фінішної лінії. Вопросы того, як постройити ієрархію аванґарда, яка має быти його структура удносно русинського общества, його обща стратиґія так ся и убставут удкрытыма. Фінансові потребы на пуддержованя сього нового удділіня удну общества тоже сут масивні тай не мавут явного рішіня вадь основы. Смутно, айбо правда, же мы натулко удстаєме даже у поруняню из май дисфункціоналным зборищом апаратчику, же даже шкода тратити час на такоє поруняня.

Общый путь из сього плачевного положіня йде через трансформацію з зачатковых: інтелектуалных кругу, політичных партій и приватных обществ, ид котрым ся незмінно тягнут дисиденты — у роль інституційности. Абсолутна побіда ся ідеооґічно досягат тогды, кой наші принципы тоже проходят перевоплощіня з предполагаємого радикалізма у основу общественого дискурса. Айбо йсі тверджіня мало говорят конкретикы. Нашому проґресови дале мішат тот факт, же хоть много щи треба повісти, лем натулко мож ся дати у деталі туй. Ци варта публіковати повный аналіз унікалных фінансовых потреб и політичных плану діля кываня типа нашого у публічнум документі такого вида, наприклад, кідь сись текст ся бизуно окаже у руках тых, діля кого ун ниє призначеный?

Што мож при тум убговорити, выходит из того, же ґрупа, валовшна досягнути візії карпаторусинства годна быти лем продуктом довгобіжных усиль и скушеностий. И в нашум случаю, створіня и основный розвуй мавут доста прямый характер. Мы зачинаєме из елементу нашого общества, котрі мавут можность діяти — молоджавы з амбіційов, аутсайдеру, котрых удверли днишні інституты, богаті и статусні люде, котрі мавут потенціал як спонсоры, и тоты, ко походит из ищи не націоналізованої масы. Наш меседж ид ним простый: цивілізація понад ковдошство. Мы не будеме ограничині табу, котрі держат свойима рабами типирішньых лідеру, давучых брехливі обіцянкы. Хоть уни и выбиравут лляти гроші у културні орґанізації и села, жебы успокойити людий, карпаторусинство предлагат тото, чого друбні взяткы ниґда не дадут. Мы предлагаєме шанс сотворіня дідузнины. Дайте свому русинському роду имня, достойноє памняти, и будучность пуд вашым лідерством через истинноє націоналноє пробуджіня. Тото у поруняньови як духовноє прозріня проту опіату, котрі лем затуплювут чуства, докідь чилядник не стане абсолутно послушным. Желавучі поучаствовати у сюй амбіційнуй авантурі уже знавут, ко вни такі, бо почуствовали удголосок у своюй душі, як лем я йсе описав.

Через таку ґрупу истинно вірувучых в успіх и появит ся тот аванґард. Айбо лем из нима самыма не досягнеме жадану повноцінность. Є шанс, же пуд слойом гнилої плоти нашої днишности ся пряче судьбоносна фракція русинського лідерства, котра вже розуміє, же типирішньый вид на будучность діля нас значит лем погыбиль цілого народа. Кідь тота мала ґрупа такых патріотичных и смілых лідеру екзистує, уни мусят выйти вон из тіни и прикапчати ся д кываню за карпаторусинство. У векшині случаю нерозділна правляча еліта має доста моци, жебы выстояти почти любый тиск из бока свойих опоненту. уна може выстояти, и само собов выстойит не без страт, айбо йся май мала ґрупа поможе дати тріщину в бруни, без котрої ся не получит зломити тай розобрати гет орден удроджінцю. Искров на йсе годна стати даже мала жминя людий, котрі заголосят за вшиткі пропущині можності послідньых тридцяти году. Уд них дустанеме и знаня, и соціалный капітал діля того, жебы шіковно проходити вызвы, котрі ся будут сыпати на нас извон. Нич из сього ниє строго мусай мати, айбо знавучи, накулко нашому обществови не выстават людського и економічного запаса, нам варта быти строгыма у принципах без ниякої інфантилности.

У хоть котрум припаді, робота аванґарда у близькуй будучности ся убстават єднака. Треба ся прикапчовати в ушиткі парламенты вадь форумы крайин, де жиют русины, и тестовати їх на муцность при любуй нагоді. Старі інституції мавут мати конкуренту, котрі ся не зопрут ни перед чим у пробах выцирмнути їхню културну леґітимность. Села з русинськов кровльов, котрі щи дотипирь не знавут за свою дідузнину, мавут быти нащивлині русинськыма єванґелістами. И направду каждоє недоволство, котроє обычно удроджінці свойов нерішучостьов успокойили бы, має быти доведеноє до свого лоґічного кунця. Мы маєме стати адептами доктрины політичного експансіонізма за праведноє діло. Най державы, котрі себе рахувут володарями, мусят діяти, а не просто позволяти нам самым собі шкодити тай боязко зязовати си рукы. Многі ініціативы на зачатку будут переживати провалы, айбо позитивні наслідкы сього процеса дадут ліпшу політичну скушеность и розуміня пути, котрый нас поведе вперед. Я вірю, же так, из зачудованьом узнаєме, же многым из тых дверий, котрі сьме ся бояли даже пробовати удкрывати, посправді не бирувут ся даже держати петлями за раму.

Прийде час, и векшина увидит у сюм тиксті истый клич ид ограбленому народу, жебы ун на убширных просторах нашої планеты забрав си малый дараб земли. Неспособні признати праведный намір сього діла не рахувут самовузначіня універзалным правом вадь засліплині сут свойим такої желаньом быти примітивным войовничым племньом. Уни лицеміры, кідь мавучи свою крайину вадь автономный реґіон, удстоювучи принципы слободы, удказувут нам у такум руно самосправованю. Пораз лідеры такыма мавут быти, бо вни покликані діяти у інтересах державы, а не езотеричных ідеалу. Най мы тогды повіме дашто. Кідь люде „горі“ не хотят честно дати нам можность быти такыма ги вни самі, тогды мы узьмеме тото, што нам належит, розобєме свої рабські ланцы и першый раз почуствуєме ся живыма. Наша судьба — діяти, бо ниє гуршої мукы ги тота, причина котруй наша властна бездіятелность.

V.

Кідь візія, выкладена на сих сторунках, даколи буде реалізована, потомкы навірно узнавут, же сись період у будучности стане лем первым из многым переходных етапу. Карпаторусинство и його радикалный характер буде дочасным медіатором, котрый пак у будучности удвержут як релікт минулости. Айбо дашто ся убстане наохтема: убходити націоналный вопрос булше не мож буде. По довгум-довгум формованю ся накониць родит нація. Типирь выбора ниє окрем як нести удповідалность, котра приходит из даром живота.

1. …почти тридцять писатилю, учитилю и културных активістув мали можность высловити свої думкы. Ушиткі говорили по русинськы тай ушиткі по рузному жадали кунця украинської націоналної орієнтації у краинах, де жили, и жебы русины были офіціално признані як окрема націонална меншина из правом на школы тай културні орґанізації. Приказовали уни за културні права тай за єдным выимком нико не просив політичну автономію ци зміны межинародных границь. Philip Michaels, Carpatho-Rusyn American, Volume 14 Issue 2, 1991

2. Systems of Government Support of Minority Activities in Slovakia (2011 – 2020), Table 2 – Morauszki

3. From Nowhere to Somewhere, Magocsi, с. 74

4. https://www.stowarzyszenielemkow.pl/web/komunikat-stowarzyszenia-lemkow-sprzeciw-do-nieprawdziwych-doniesien-medialnych-ktore-godza-w-dobre-imie-spolecznosci-lemkowskiej/